Інклюзивна освіта
Сформуйте правильне ставлення до інклюзивного учня.
І почніть з себе.
Ви вже чули про цього учня до того, як він з'явився у вашому класі. Його називають складним учнем, він уявляє себе літачком і «літає» у кімнаті, коли треба працювати, а потім грається спінером, щоб заспокоїтись. Ви знали, що ця дитина буде під вашою опікою у класі, і навіть заздалегідь познайомились з ним та його батьками, поговорили з педагогами, які вже працювали з ним. Але все одно страшно. Ви не знаєте, як правильно себе поводити, як адаптувати учня у класі, і навіть не уявляєте, як саме інші школярі сприймуть когось, хто не зовсім такий, як вони.
Ми пропонуємо декілька варіантів з того, що ви можете зробити для особливого учня, аби підтримати його у новому середовищі, налаштуватись на роботу з ним та сформувати належне ставлення до нього. Поради розраховані на вчителів, які працюватимуть з дітьми, у яких діагностовано затримка психічного і розумового розвитку, аутизм тощо.
1. Не знецінюйте дитину
Коли учень з інвалідністю прийде у ваш клас, разом з ним передадуть велику теку з інформацією про нього. Ви читатимете і в один момент зрозумієте, що характеристики тісно пов'язані зі знеціненням маленької особистості. Наприклад: «Михайло, 6 клас, читає на рівні другого. Емоційно неспокійний, має інвалідність та відстає в навчанні. Має низьку емоційну зрілість для свого віку, намагається потоваришувати з однолітками». Це опис, в якому розкриті найгірші сторони маленької людини. Як правило, описується те, що учень не може зробити, або робить погано. Ви прочитали та сфокусувались на цьому.
Але що, якби опис був зовсім іншим, наприклад, таким: «Михайло, 6 клас. Любить музику та піклуватися про домашнього папугу. Намагається брати активну участь у музичних заходах та гуртках школи. Йому подобається слухати аудіокниги».
Тепер ви бачите дитину, яка щось може, щось любить і щось у неї прекрасно виходить! Це зовсім інша історія про того самого учня. І цю історію ви можете розказати іншим дітям. Така інформація дає можливість у повній мірі підготуватися до продуктивного освітнього процесу. А що ви розкажете про своїх учнів з обмеженими можливостями?
Спробуйте: створіть позитивний профіль учня, де розкажете про сильні його сторони, симпатії, антипатії, поведінку, успішність, соціальні навички, проблеми та іншу інформацію. По можливості ще раз поговоріть з батьками дитини, проведіть опитування, поступово занотовуйте інформацію про кращі прояви, бо, може, вони знадобляться колегам у майбутньому.
2. Уникайте упередженості
Наші переконання, що стосуються конкретного учня, залежать від взаємодії з ним, прочитання його особової справи та розповідей про нього від вчителів. Ви отримали нову інформацію, проаналізували її та вирішили для себе: «Михайлик буде спокійним учнем, але нічому його навчити не вдасться». Ви йдете на урок і вірите у це.
Спробуйте: уникайте упередженості. Говоріть про кращі сторони учня. Слова допомагають змінити думку про дитину, що, у свою чергу, змінює наші дії. Починаєш мислити інакше: «Чудово, Михайлик енергійний, як спробувати направити енергію на користь йому та класу? Що я маю зробити для того, аби учень став більш успішним?». Далі продумайте, як ви почнете розмову з учнем, дізнайтесь, як йому зручно працювати? Він хоче навчатися сидячи за партою, стоячи, чи взагалі на підлозі?
Аналізуйте всю отриману інформацію та намагайтесь розробляти такі уроки, де буде присутній зручний формат роботи для особливої дитини та всього класу. Наприклад, час від часу займайтесь усі, сидячи на підлозі колом посеред класу.
3. Шукайте, до чого найбільш здібна дитина
У кожній людині поєднуються різні типи інтелекту, вони взаємодіють, формуючи різнопланову особистість. Якийсь тип інтелекту з 9 розвинений більше за інший, це проявляється у здібностях. Ваша задача як педагога знайти, до чого здібні ваші особливі учні. Це допоможе знайти та використовувати їх сильні сторони. Наприклад, учень з музичним інтелектом буде успішним, коли він зможе співати, писати музику чи грати на музичних інструментах. Діти з природним інтелектом можуть спостерігати, збирати та ідентифікувати інформацію. Тілесно-кінестетичний інтелект може значити, що ваш учень стане неперевершеним танцівником.
Спробуйте: визначте тип інтелекту вашого учня самостійно, покладаючись на дані, які про нього маєте, чи попросіть у шкільного психолога провести відповідний тест. Розробіть декілька завдань для роботи учня, створюючи дошки, як для гри в Хрестики-нулики. На початковому етапі співпраці пропишіть на дошках у всіх клітинках різні типи завдань (відповідно до можливостей і здібностей учня), аби дитина могла обрати те, що більше подобається і що вона точно зможе виконати.
Приклад такого завдання до Дня матері, який ви за бажанням зможете відсвяткувати з учнями. Бланк завдання може виглядати таким чином:
Кількість виконаних вправ залежить від рівня розвитку дитини, часу, який вона на це витрачає. Прикметно, що таке завдання стане цікавим для всього класу, а не лише для дитини з особливими потребами. Щоб пізнати учня, можна використовувати такий тип завдання на початку співпраці. Якщо все піде добре, то цікавим воно буде і у майбутньому. Нехай у таблиці будуть завдання різні за рівнем складності. Разом це все дає однакову кінцеву мету в плані оволодіння навчальними цілями та стандартами.
4. Підбирайте слова, якими називаєте своїх учнів
Слова, які ви використовуєте, говорячи про школярів, узагальнюють вашу думку про них та про їх потенціал. Не акцентуйте увагу на захворюванні, зосередьтесь на талантах.
Спробуйте: ламайте кригу. Якщо ви тільки починаєте працювати з класом, попросіть дітей створити колажі чи малюнки, які б їх описували. Так ви більше про них дізнаєтесь. Ви подивитесь на учнів з нової точки зору, не залежно від наявності у них захворювання. Говоріть з дітьми на одному рівні, а не як з малюками. Це покаже вашу повагу до учня, в очах же однолітків він також буде рівним.
Не забувайте, що:всі учні рівні між собою;
- кожен має однаковий доступ до навчання;
- у всіх учнів мають бути рівні можливості для розвитку;
- інклюзивна освіта передбачає планування та проведення ефективного освітнього процесу для всіх;
- програма та процес навчання мають враховувати потреби всіх учнів.
Пам’ятайте, що вчитель має бути достатньо гнучким, здатним долати перешкоди та шукати виходи з будь-яких складних ситуацій, пов’язаних з учнем; він поважає індивідуальні відмінності кожного та готовий співпрацювати з іншими вчителями для досягнення результатів. Станьте прикладом для колег та школярів у позиції та прагненні дати достойну освіту дитині з особливими потребами.Інклюзивна освіта передбачає, що безліч зусиль має докладати школа та сім’я. На вчителя покладена величезна відповідальність, але результат того вартий, адже в особливих учнів з'явиться можливість адаптуватися та жити повноцінним життям у суспільстві.Успіх роботи у класі починається з ваших власних переконань і ставлення до дітей, через ваше спілкування з ними та про них.
Дієві поради, що стосуються самоорганізації
та переорієнтації вчителя, який працює в інклюзивному класі.
Інклюзивній освіті в Україні бути. Перша реакція у такому випадку у багатьох вчителів була однаковою – катастрофа! Більшість просто не готова до такого повороту. Найчастіше можна зустріти такі питання:
- Справді, як ми можемо знайти час на навчання дітей з особливими потребами, коли в класі сидить 35 учнів, і всім потрібні знання?
- Ми так само виконуємо купу стандартних правил, готуємо тестування. Як шукати індивідуальні підходи та справедливо перевіряти успішність засвоєння теми?
І ці побоювання не безпідставні. І на питання досить непросто знайти відповіді. Легко говорити про диференціацію освіти, але як змусити запрацювати систему у реальному класі? Пропонуємо декілька порад, що стосуються роботи над собою та з учнями.
1. Почніть з себе, змінюйтесь поступово
Для заклопотаних вчителів думки про прийняття абсолютно нового способу навчання дуже тривожні. Але все не так страшно, якщо почати з однієї невеликої зміни за один раз.
Наприклад, ви звикли користуватися білою крейдою чи чорним маркером для записів на дошці. А наступного разу візьміть інші кольори, використовуйте це правило і у підготовці роздаткового матеріалу. Колір, шрифт, його розміри, ілюстрації — все це важливо.
2. Займайтесь самоосвітою
Ні, це не завелика вимога до вчителя. Коли є можливість, відвідуйте профільні конференції, слухайте вебінари, вивчайте матеріали, які допоможуть налагодити стосунки з особливими дітьми та організувати навчальний процес на гідному рівні. Сплануйте свій час належним чином для цього.
3. Створіть окрему теку для ідей
У процесі підвищення кваліфікації, пошуку нових освітніх шляхів, збирайте ідеї, ресурси, методи, які зможете використати на уроці. Це не марна праця, рано чи пізно ви звернетесь до результатів цього надбання.
4. Доповніть свій навчальний план
Переконайтесь, що ваш навчальний план має не однобічний характер, а враховує методики, техніки, прийнятні для ефективного навчання усього класу, незалежно від особливостей розвитку.
5. Працюйте спільно з колегами, керівництвом
Лише разом можна змінити шкільну культуру. Ініціативи з налагодження роботи інклюзивних класів мають підтримуватися керівництвом школи. У такому разі знайдеться потрібне фінансування, реалізовуватимуться проекти, і загалом, буде більш комфортно працювати.
6. Дотримуйтесь певних правил від початку до кінця року
І мова не про дисципліну в класі. Працюючи з особливими дітьми, використовуйте озвучені раніше правила, адже передбачуваний клас для них – безпечний прихисток, картина, що вписується в їх уявлення про життя, місце, де вони знають, як поводитись, та що може спричинити порушення. Зрештою, це стане вашим стилем викладання.
7. Пробуйте різноманітні варіанти подачі інформації, в тому числі й презентації в PowerPoint
Це урізноманітнить навчальний процес, а для дітей з вадами слуху – прекрасна можливість бачити перед очима текст, щоб не пропустити критично важливі деталі.
8. Використовуйте спеціальні шрифти, готуючи роздаткові матеріали чи презентації
Якщо у вашому класі є діти з дислексією та різними типами інвалідності, привчіть себе використовувати спеціальні шрифти, більшість з них безкоштовна і адаптована до використання в кириличному письмі: Comic Sans, Ariel, Trebuchet MS, Myriad Pro, Geneva. Також не використовуйте занадто яскравий білий фон, віддайте перевагу кремовому чи подібним. Це суттєво полегшить життя дітям, адже вони зможуть читати та сприймати текст.
9. Пропонуйте проектну роботу
Це прекрасний спосіб дати можливість учням проявити себе, пишатися новими знаннями та шансом втілити їх у життя. Залиште місце для творчості у кожному проекті, не треба давати всім однакове завдання. Врахуйте особливості та можливості кожної дитини, щоб зрештою розкрити сильні сторони школяра. Додатковий бонус – вам не потрібно буде аналізувати однаково виконаний проект, адже у кожного буде своя родзинка.
10. Впроваджуйте практику партнерства та практикуйте роботу у групах
Це варто зробити, аби діти контактували, допомагали один одному. Подібна взаємодія руйнує безліч непотрібних стереотипів. Спробуйте часто міняти групи, щоб була змога попрацювати з більшою кількістю дітей, а не з 3-4 найактивнішими учнями.
11. Навчіться використовувати сильні сторони учнів
Кожен вчитель усвідомлює, що не всі школярі навчаються однаково. Тому використовуйте різні способи подачі інформації, різноманітні рівні складності перевірочних завдань, щоб всі учні могли проявити себе та якнайкраще зрозуміти матеріал.
12. Враховуйте можливості кожного, готуючи домашнє завдання
Здається, що ви все зробили правильно, а учень не виконав домашнє завдання? Не думайте, що це через лінь, можливо, робота недостатньо адаптована для такої дитини. Перегляньте свій алгоритм підготовки, можливо, інколи доцільно відмовитись від «домашки», або зробити її спільною для декількох предметів.
Не бійтесь змін. Інклюзивна освіта – це виклик, але з ним ви неодмінно впораєтесь, доклавши трохи зусиль.
Що потрібно знати вчителю про дизграфію.
Огляд причин та проявів дисграфії, рекомендація зручного онлайн-інструменту для ефективної діагностики цієї проблеми на ранній стадії.
Серед ваших учнів є діти, які допускають не просто помарки, а помилки, що не піддаються жодному логічному поясненню? Почерк цих школярів, як правило, не відрізняється каліграфічністю, букви різного розміру, рядки нерівні, а кількість помилок – незчисленна. Причому за рівнем інтелекту вони часто не відстають від однолітків, але при цьому погано навчаються.
Чому ж таке трапляється і що, власне, є причиною проблеми? І, головне, як допомогти такій дитині побороти проблему під назвою «дисграфія»?
Прояви дисграфії
Дисграфія (від грец. dis — префікс, що означає розлад, γραφειν — пишу) – це розлад процесу письма, пов’язаний із недостатнім рівнем сформованості психічних функцій, що беруть участь у реалізації та контролі письмового мовлення. Як правило, дисграфія є супутнім проявом дислексії. Діти з такою проблемою відчувають труднощі при засвоєнні матеріалу, хоча їх інтелектуальні здібності переважно повністю зберігаються.
Причини дисграфії
- Спадкова схильність. Дисграфія у дитини має органічний характер, тобто обумовлена особливістю влаштування окремих ділянок головного мозку, що передаються генетично від батьків до дитини.
- Травми та захворювання. Причиною виникнення дисграфії можуть бути внутрішньоутробне інфікування, важкі пологи при народженні такої дитини або перенесені хвороби, які вплинули на розвиток головного мозку. У такому випадку разом із корекційною роботою здійснюється медикаментозне лікування.
- Соціально-психологічні фактори. Причинами дисграфії можуть бути недостатня кількість уваги, яку приділяють батьки дитині, брак близьких мовних контактів, двомовність у сім’ї, культурний рівень родини тощо
онлайнhttps://youtu.be/n_tgYb5n0t0
Фахові методики діагностики дислексії та дисграфії
Порушення письмового мовлення – проблема серйозна, але, якщо вона обумовлена не спадковістю, її можна подолати за рік-два систематичної корекційної роботи. Для цього необхідно попередньо з’ясувати причини, які спричинили прояв дисграфії у конкретної дитини, та визначити тип порушення. Для цього доречно залучити відповідних фахівців – логопеда, дефектолога, психолога чи психіатра.
Основні види дисграфії
- Акустична дисграфія. При такому порушенні, у дитини виникають труднощі слухової диференціації звуків, хоча вона вірно вимовляє слова. Це проявляється у заміні букв при написанні.
- Артикуляційно-акустична дисграфія. Цей вид порушення полягає у звуковій заміні в усному мовленні, які, відповідно, відтворюються на письмі.
- Аграматична дисграфія. Такий різновид дисграфії проявляється у неузгодженості слів у реченні при письмі. Це обумовлено несформованістю у дитини граматичних систем словотвору.
- Оптична дисграфія. Труднощі засвоєння дитиною зорових образів букв, багато з яких сприймаються схожими (недописування букв, «дзеркальне» зображення літер, або заміна на ті, що мають схожі елементи тощо).
- Дисграфія через несформованість аналізу та синтезу мовного потоку. Проявом такого типу є неспроможність відокремити у мовленні окремі слова, а потім розділити їх на букви та звуки, а також пропуски чи вставка додаткових літер, їх перестановка чи поділ слова на окремі частини.
Діагностика дисграфії
Діагностувати наявність дисграфії можна або із залученням спеціалістів, або з використанням спеціального сучасного російськомовного інтернет-інструменту «Дисграфія. Сервіс корекції дисграфії» (з 15 вересня 2018 року ресурс є платним). З його допомогою можна автоматично визначити наявність письмових порушень у дітей віком від 6 до 14 років, навіть на ранній стадії прояву.
Методики виявлення та коригування дисграфії розроблені фахівцями з логопедії, психології, психіатрії і дефектології. Результати діагностики можуть стати основою для подальшої корекційної роботи з відповідними фахівцями.
Ресурс «Дисграфія. Сервіс корекції дисграфії» створений як частина проекту, де буде зібрана база вправ по кожному виду порушень. Проект був представлений у 2017 році та став переможцем хакатону, отримавши підтримку «Теплиці соціальних технологій».
Прояв оптичної дисграфії
Для того, щоб пройти діагностику після попередньої реєстрації на сайті, необхідно виконати 7 блоків різнотипних завдань на виявлення кожного типу дисграфії.
Інтерактивна діагностика включає такі блоки:
- словотворення – однина/множина (16 питань);
- складання речення із запропонованих слів у невизначеній формі (6 речень);
- словотворення – закінчення (13 завдань);
- розкриття дужок, написання слів разом чи окремо (6 завдань);
- складання слів з анаграм (4 завдання);
- заповнення пропущених букв у слові (6 завдань);
- відтворення у письмовій формі тексту на слух після прослуховування відповідного запису.
Згідно з результатами онлайн-діагностики, при виявленні порушень здійснюється диференціація типу дисграфії, визначається ступінь її проявлення та надаються рекомендації щодо подальшої корекційної роботи з фахівцями.
Наявність дисграфії може стати проблемою, яка вплине на все подальше життя сьогоднішнього школяра, а може бути вирішена за кілька років. І саме від небайдужості дорослих залежить, чи зможе дитина подолати цю проблему і як це вплине на становлення її особистості у подальшому!
Дізнайтеся більше про церебральний параліч, про організації, які надають допомогу та джерела, з яких ви можете отримати корисну інформацію. Інколи вигляд учня з церебральним паралічем справляє враження, що він не зможе навчатися як інші. Зосередьте увагу на конкретній дитині і дізнайтеся безпосередньо про її особисті потреби і здібності. Проконсультуйтеся з іншими вчителями, які у попередні роки навчали дитину, стосовно організації навчального середовища для саме цього учня. Батьки найкраще знають потреби своєї дитини. Вони можуть чимало розповісти про особливі потреби та можливості учня. Залучивши у свою команду фізіотерапевта, логопеда та інших спеціалістів, ви зможете використати найкращі підходи для конкретного учня, з огляду на його індивідуальні та фізичних можливості. Шлях учня до його робочого місця має бути безперешкодним (зручне відкривання дверей, достатньо широкі проходи між партами тощо). Учитель повинен визначити місце дитини з ДЦП у класі так , щоб вона мала змогу вільно стояти або виходити з-за парти. Можливо знадобиться, щоб хтось з персоналу чи учнів завжди був готовий допомогти учневі з церебральним паралічем (потримати двері доки заїде візок, під час подолання сходів чи порогів тощо). Такі помічники мають бути проінструктованими спеціалістом (ортопедом, фізіотерапевтом, інструктором з лікувальної фізкультури). Навчіться використовувати допоміжні технології. Допоміжні технології можуть зробити вашого учня незалежним (спеціальні пристрої для письма, додаткове устаткування для комп’ютера тощо). 3 допомогою фахівців чи батьків облаштуйте робоче місце учня з урахуванням його фізичного стану та особливостей розвитку навчальних навичок (для утримання постави у зручному положенні, для обмеження мимовільних рухів, полегшення письма, читання). Проконсультуйтеся з фізіотерапевтом стосовно режиму навантаження учня, необхідних перерв і вправ. Нагадуйте про це учневі та стежте, щоб він не перевтомлювався. 93 Поспостерігавши за учнем перший час , вчитель повинен зрозуміти, в якій позі йому зручніше виконувати письмові роботи, як зручніше відповідати: сидячи або стоячи. Іноді у дітей з церебральним паралічем може спостерігатися зниження слуху на високочастотні тони, водночас, зберігається на низькі. Намагайтеся говорити на нижчих тонах, переконайтеся, що учень добре чує звуки т, к, с, п, є, ф, ш. Знизьте вимоги до письмових робіт учня. Можливо йому буде зручно використовувати спеціальні пристосування, комп’ютер чи інші технічні засоби. Стежте, щоб необхідні матеріали, навчальне приладдя, унаочнення були у межах досяжності учня. Простір на столі має бути достатнім для вільної маніпуляції підручниками , навчальними приладдям і т.д. Не обтяжуйте учня надмірним піклуванням. Допомагайте, коли напевно знаєте, що він не може щось подолати, або коли він звернеться по допомогу. Учневі необхідно більше часу для виконання завдання. Адаптуйте вправи відповідним чином, розробіть завдання у вигляді тестів тощо. Необхідно варіювати обсяг і форми виконання письмових робіт , щоб дитина встигала за темпом роботи класу, не перевтомлювалася, щоб була можливість для формування навчальних навичок. Для дітей хворих на ДЦП, характерні розлади зору. Тому рекомендовано корекційні вправи, що дають позитивні результати в роботі з такими учнями: 1. Заплющувати й розплющувати очі (до речі, заплющити очі виявилося дуже складним завданням – діти закривають очі руками або відвертаються). 2. Не змінюючи положення голови, подивитися на стелю, ліворуч, праворуч, на підлогу. 3. Не змінюючи положення голови, описати в повітрі коло, трикутник, квадрат, цифру. 4. Подивитися на ліве, праве плече. 5. Заплющувати очі по черзі: спочатку – ліве, потім – праве око. Усі ці корекційні вправи мають важливе значення для учнів у період вивчення грамоти, математики. Завдяки правильній комбінації підтримки, використання обладнання, додаткового часу та пристосування, всі діти, які страждають на церебральний параліч, можуть бути успішними учнями та мати повноцінне життя.
Поради для батьків
Мова дорослих - взірець для наслідування
Шановні батьки!
Пам'ятайте про те, що Ваша мова є взірцем для наслідування для Вашої дитини.
Яскрава, виразна мова дорослих привертає увагу дітей, полегшує розуміння її і запам'ятовування.
Суха, монотонна мова не повинна бути зразком для наслідування. Виразність
забезпечується інтонацією, що надає мові мелодійності.
Не можна кричати в розмові з дитиною. Голосна, криклива мова викликає у дошкільнят байдуже ставлення до її змісту, роздратованість у поведінці. Дитина намагається відповісти батькам таким же тоном і це надає мові відтінок грубості.
Не розмовляйте з дітьми швидким темпом, оскільки стежити за такою мовою батьків дітям важко, вони відволікаються, стомлюються слухати, так виховується неуважність до слова.
Мова батьків має бути орфографічне і граматично правильною, вимова звуків повинна чіткою. Дитина швидше навчиться говорити правильно, коли чутиме навколо себе правильну, літературну мову.
Батьки мають берегти слух дитини, стежити за станом слухового органу. Не можна говорити над самим вухом дитини. Знижує слухову увагу дитини постійний шум у кімнаті, голосне звучання телевізору, голосні розмови дорослих.
Першою ознакою зниженого слуху є відсутність реакції дитини на мову людей, що її оточують. Батьки повинні постійно піклуватися про збереження слуху дитини, розвивати слухову увагу, спостережливість.
Як говорить ваша дитина?
Хто з нас не спостерігав таку картину: мама з сином чи маленькою донькою після важкого трудового дня повертаються додому.
У тролейбусі повно народу. А дитина роздивляється із сторони в сторону та запитує, запитує, запитує.
«Чому?»,«Чому?», « Чому?», « А навіщо це?», «А як?».
Наші діти-це – це маленькі «чомусики», їх цікавить усе. І від того, скільки інформації отримає дитина в дитинстві, залежить її подальший розвиток.
Більшість інформації дитина сприймає на слух, і від того, наскільки правильне мовлення вона буде чути від оточуючих, залежить її мовленнєвий розвиток.
Пам’ятайте, що ви є найкращим зразком для ваших дітей. Світ, у який приходить дитина, різноманітний і багатий,і щоб пізнати його, малюку потрібно докласти чимало зусиль.
Важко переоцінити, яку важливу роль відіграє при цьому дорослий, котрий діями і вчинками впливає на розвиток мислення і мовлення дитини.
Під впливом дорослого до шести місяців формується дитячий світ дитини, яка вже тоді вчиться координувати слух і власну вимову звуків, пристосовуючи її до того, що чує.
Зазвичай, у рік дитина вимовляє перші слова. З часом збагачується його словник, слова поєднуються у фрази і це формування триває до трьох років.
У дошкільному віці дитина оволодіває правильною звуковимовою, інтонацією. Саме у дошкільний час відбувається інтенсивний розвиток дитини, більшість з яких до початку навчання у школі вже повністю володіють звуковою стороною мовлення, мають достатній словниковий запас, уміють правильно граматично будувати речення.
Але не в усіх однаково відбувається цей процес, який інколи гальмується. Тоді й спостерігаємо різні відхилення в мовленні, оволодіння якою порушується. Ці порушення мають неоднорідний вияв, а залежить від причин і структури дефекту, від дефективної вимови окремих звуків до повної відсутності мовлення.
Тоді – то й приходить на допомогу вчитель – логопед, завдання якого й полягає в тому, щоб своєчасно виявити дітей з вадами і «вилікувати» їх.
Частенько батьки хвилюються, коли трирічні діти неправильно говорять, та в такому віці – це природно. Але коли син чи донька і в п’ять років мають якісь порушення мовного розвитку обов’язково зверніться до вчителя – логопеда.
Поради батькам
На допомогу педагогічним працівникам та батькам з профорієнтаційної роботи з дітьми з особливими потребами
1. Розмовляйте з дитиною кожної вільної хвилини.
2. Спонукайте до звуконаслідування, промовляння перших правильних слів.
3. Якомога більше залучайте дітей до ігор, розповідайте казки, розучуйте пісні, загадки, скоромовки, вірші.
4. Ніколи не повторюйте неправильну вимову дитини! Пам'ятайте, що дитині потрібно чути лише правильну мову!
5. Не позбавляйте дитину спілкування з однолітками та старшими дітьми.
6. Не закидайте дитину великою кількістю іграшок. Привчайте бережливо ставитись до іграшок, книжок, картинок.
7. Заохочуйте словесну творчість дітей! Спонукайте їх до складання лічилок, чистомовок, загадок, віршів.
8. Уважно ставтесь до запитань вашої дитини! Ваша відповідь повинна бути чіткою, доступною, зрозумілою малюкові спонукайте дитину до запитань.
9. Кожне незрозуміле слово поясніть дитині. Привчайте дітей до вживання слів відповідно літературної норми!
10. Не забувайте доречно вживати прислів'я, приказки, загадки!
11. Виправляйте мову дитини
12. Не втручайтесь в дитячі розповіді, спочатку вислухайте дитину, а потім виправте помилку.
До уваги батьків, діти яких займаються з логопедом!
Пам 'ятайте :
1. Дитина має бути готовою до роботи з логопедом , тому що її свідоме бажання виправити звуки має велике значення
2. При виправленні певного звуку не звертайте увагу на інші спотворені звуки.
3. Матеріал має відпрацьовуватися послідовно, а не вибірково. Пропуски окремих етапів роботи впливають на якість виправлення вад мовлення.
4. Перехід від одного етапу до наступного відбувається тільки при засвоєнні попереднього матеріалу.
5. Кожний виправлений звук необхідно відразу вводити в розмовно-побутове мовлення.
6. Дитина повинна займатися щоденно по 15-20 хвилин, виконувати завдання перед дзеркалом, працювати як над новим, так і попереднім завданням.
7. Активно допомагайте дитині і вимагайте від неї виконання завдань.
8.Виконуйте вдома завдання , які отримує дитина в дошкільному закладі
10 порад вчителя-логопеда
Більше розмовляйте з дитиною, озвучуйте її дії.
Розвивайте розуміння мови.
Співайте колискові пісні.
Спонукайте бажання наслідувати дорослого.
Розповідайте дитині казки, вірші. Вчіть вимовляти слова, речення.
Не перевантажуйте дитину теле-, відеоінформаціями.
Не вказуйте дитині на її недоліки.
Не засмучуйтесь, коли Ваша дитина не розмовляє. Допоможіть їй.
Не чекайте, що дитина заговорить сама, вчіть її розмовляти, розрізняти предмети за кольором, за формою.
Робіть масаж долонь та пальців.
Батькам про значення розвитку дрібної моторики рук
Батьків завжди хвилює питання, як забезпечити повноцінний розвиток дитини і як правильно підготувати його до школи. Вченими доведено, що розвиток руки та розвиток мови і мислення дитини тісно зв'язані між собою.
Розвиток дрібної моторики це один з найважливіших показників інтелектуальної готовності малюка до шкільного навчання. Зазвичай, якщо у дитини добре розвинута дрібна моторика, вона завжди логічно міркує, в неї добре розвинута пам'ять, увага та зв'язна мова. Вчителі завжди відзначають, що першокласники дуже часто відчувають великі труднощі в опануванні навичок в письмі. Письмо - це складний навик, який включає виконання унікальних, координованих рухів руки. Отже техніка письма потребує сумісної злагодженої роботи м'язів кисті та всієї руки, а також розвиненого зорового сприйняття та довільної уваги.
Для повного оволодіння навичками письма необхідно мати певну функціональну зрілість кори головного мозку, у непідготовлених до письма дітей, при недостатньому розвитку дрібної моторики та зорового сприйняття і уваги, як правило, приводить до стану тривоги дитини у школі та негативного ставлення до навчання. Тому в дошкільному віці дуже важливо розвивати механізми, які потім будуть необхідні для оволодіння письмом, створювати умови для постійного накопичення дитиною практичного та рухового розвитку і навичок ручної вмілості.
В дошкільному віці дуже важлиою рахується саме підготовка до письма, а не саме навчання писати, і це повинно починатися задовго до шкільної парти.Батьки, які в певний час починають приділяти належну увагу певним вправам, різноманітним завданням, іграм, що до розвитку дрібної моторики та координації рухів рук, наразі вирішують відразу два питання: по-перше, вони непрямим чином починають впливати в загальному інтелектуальному розвитку малюка, по-друге, вони його до оволодіння навичок письма, які в майбутньому обов'язково допоможуть уникнути різних проблем шкільного навчання.
Основні види розвитку дрібної моторики рук Пальчикова гімнастика ("Пальчикові ігри" - це як завжди, інсценування за допомогою пальців різних римованих казок та історій, виконання багатьох ігор вимагають брати участь обидві руки, що навчає дітей орієнтуванню в поняттях напрямку: «ліворуч», «праворуч», «вниз», «угору» то що. В ході пальчикових ігор малюки повторюють рухи дорослих, тим самим активізують моторику рук, таким чином виробляється уміння керувати своїми рухами, тренування спритності, концентрування уваги на одному з видів діяльності.
Гра "Моя сім'я".
Це пальчик - мій дідусь,
Це пальчик - моя бабуся,
Це пальчик - любимий татко,
Це пальчик - рідненька ненька,
Це пальчик - буду я,
От і вся моя сім'я! (Почергово згинають пальці, з початку великий)
Гра "Коники"По дорозі білою, гладкоюСкачуть пальці, як конячки.Цок-цок-цок, цок-цок-цок.Скаче жвавий табунець.(Пальчики "скачуть" по столу в ритмі вірша)
Графічні вправи Завдання "Штрихування" Намалюйте контурну картинку, наприклад, фрукт, або овоч і дайте дитині заштрихувати картинку прямими рівними лініями, не виходячи за її контури.
Завдання "Обведи малюнок" Намалюйте контурну картинку і дайте дитині обвести малюнок точно по лініях, не відриваючи олівець від паперу.
Завдання "З'єднай по точках" Намалюйте контурну картинку пунктирними лініями і дайте дитині з'єднати пунктири (точки) однією суцільною лінією, не відриваючи олівець від паперу.
Завдання "Намалюй фігури" Намалюйте дві геометричні фігури, одну велику, іншу маленьку дайте дитині намалювати всередині великої фігури, що поступово зменшуються фігури, а навколо маленької - поступово збільшуються фігури. Торкатися стінок попередньої фігури можна. Чим більше вийде фігур, тим краще.
Завдання "Намалюй таку ж картинку" Намалюйте будь-яку картинку і дайте дитині повторити ваш малюнок.
Завдання "Дорисуй картинку" Намалюйте ліву половину картинки і дайте дитині домалювати праву половину малюнка.
Завдання "Графічний диктант" Дитині дається наступна інструкція: "Слухай уважно і проводь лінії під диктовку. Одна клітинка вгору, одна клітинка направо, одна клітинка вниз, одна клітинка направо» і т. д. " Візерунки можуть бути різними.
Чим ще можна позайматися з дитиною, щоб розвинути ручну вмілість? · Розминати пальцями пластилін, глину;нанизувати великі і дрібні гудзики, кульки на нитку;грати з мозаїкою, конструктором, кубиками;грати з піском, водою;різати ножицями (аплікація, симетричне вирізування, вирізання різних фігурок)малювати різноманітними матеріалами (олівцем, ручкою, крейдою, аквареллю, кольоровою крейдою, гуашшю)
Батькам про затримку мовного та психічного розвитку дитини
За певних факторів навколишнього середовища і здоров'я дитини мовленнєвий і психічний розвиток його відстає від норми. Така дитина починає пізніше говорити, має проблеми в спілкуванні з однолітками і дорослими, часто має порушення розумової діяльності, уваги і пам'яті.
Якщо вчасно не звернути увагу на тривожні симптоми і не коригувати розвиток дитини, затримка мовного та психічного розвитку перейде в стійкі патологічні форми, які з віком майже не піддаються корекції.
Затримка мовного розвитку
Здатність до відтворення і розуміння мови закладається в малюка ще у внутрішньоутробному розвитку. Плід може розрізняти голоси, тон і тембр голосу, реагувати на знайомі голоси рухами.
При народженні дитина відразу ж включається в звукове середовище і з часом починає реагувати на звуки, дізнаватися голоси, пізніше - намагатися повторити окремі звуки, потім слова ...
Велике значення у формуванні здатності розуміти мову і говорити має пасивне слухання промови, тактильний контакт з рідними людьми, емоційне реагування оточуючих і малюка на промову з народження.
Мовна функція , яка не була відновлена і скоригована в дитини до 5 років, пізніше майже не піддається відновленню.
Діти із затримкою мовного розвитку можуть засвоювати інші навички, але трохи пізніше , ніж діти без затримки мовного розвитку.
Причини формування затримки мовного розвитку
- Дитина з дитинства не отримувала необхідне мовне і емоційне спілкування з близькими людьми.
Якщо з малюком не розмовляли, не зверталися до нього, спонукаючи на проголошення звуків і емоційний контакт, то у малюка, функція мови залишається незатребуваною, нерозвиненою. Дуже часто у дітей, які виявилися, ізольовані від спілкування, розвивається комплексне психо-емоційне порушення, що впливає на мову.
Дитина не прагне до спілкування, проголошенню звуків, байдужий, неемоційний.
2) Ослаблене здоров'я. Часті хвороби і слабкість малюка, нервозність обстановки істотно впливають на гальмування мовного розвитку дитини.
3) Вроджена ослаблене дозрівання нервових клітин, які відповідають за мову.
4) Гіпоксія, родові травми.
Діти, у яких спостерігається відставання в мовному розвитку, потребують особливого догляду та корекційної роботи з ними педагогів, психологів та логопедів. Дитину потрібно максимально включати в мовне середовище, домагатися, щоб вона повторювала слова і звуки. З малюком треба розмовляти навіть при виконанні простих домашніх справ, називати предмети на вулиці і вдома, просити, щоб він повторював слова і пізніше - фрази.
Коригувати мова малюка потрібно м'яко, але наполегливо, домагаючись правильної вимови і не потураючи спеціальному перекручування слів. Зазвичай діти, з якими проводиться корекційна робота, в мовному розвитку незабаром наздоганяють своїх однолітків.
Заняття з малюком повинні проводитися у доброзичливій емоційній обстановці.
При відсутності корекційної роботи затримка мовного розвитку позначиться на інтелектуальному і психічному здоров'ї малюка.
Затримка психічного розвитку дитини
Затримка психічного розвитку - тимчасове відставання психомоторних функцій малюка, яке виражається в проблемах спілкування, відставання розумових процесів, уваги і пам'яті. Діти із затримкою психічного розвитку непосидючі і неуважні на заняттях, не можуть тривалий час концентруватися на одному виді діяльності, погано запам'ятовують. Найчастіше проблеми психічного розвитку малюка виявляються вже в школі, батьки схильні не помічати таких проявів у ранньому віці малюка, приписуючи їх дитячому віку та шкідливості характеру дитини.
У дітей із затримкою психічного розвитку частіше спостерігається і затримка мови. ЗПР проявляється відставанням моторної сфери психічної діяльності, пізнавальної, емоційно - вольової.
Діагностика затримки психічного розвитку може виявити проблеми вже на перших місяцях життя дитини - такі діти бідні емоційно, майже не реагують на зміну в оточенні, не намагаються спілкуватися з дорослим і вимовляти звуки і слова. Такі малюки пізніше починають сидіти і перевертатися, частіше лежать з байдужим виглядом, не намагаються встати або повзти, пізніше починають брати іграшки в руки.
Причини затримки психічного розвитку
1) Бідність емоційної середовища з народження дитини. Такі порушення виникають, коли з дитиною не спілкуються, не розмовляють, не відгукуються на його плач, не стимулюють спілкування. Батьки повинні знати, що малюкові дуже важливі тактильні контакти, емоційне і мовне спілкування з самого народження.
2) Особливий вроджений склад нервової системи малюка, що постраждала від внутрішньоутробних патологій або гіпоксії.
3) Найчастіші захворювання малюка, які сильно послаблюють його організм.
4) Травми, отримані в процесі пологів або після пологів.
5) Порушення слуху, зору малюка.
Затримка психічного розвитку малюка - це не відставання в розумовому розвитку. Психічний розвиток дитини добре піддається корекції в разі вчасно розпочатих занять з дитиною. Інтелект дитини може постраждати, якщо ці відставання не коригувати.
Для корекції психічного розвитку важливо встановити тісний емоційний контакт з дитиною. Починати треба з простих вправ, з механічного повторення простих дій, називання предметів і складання найпростіших фраз. Дитину потрібно привчати уважно, виконувати завдання, виправляти помилки, запам'ятовувати вірші. Добре, якщо для корекції психічного розвитку дитини будуть залучені такі фахівці, як психолог, психотерапевт, логопед, корекційний педагог.
У дитячих садах є спеціальні групи для дітей з затримкою психічного та мовного розвитку. Дітей в таких групах мало, всі вони перебувають під наглядом психологів та логопедів, з ними проводяться спеціальні заняття з корекційної програми.
Затримка мовного та психічного розвитку піддається корекції, якщо заняття з дитиною почати вчасно і проводити регулярно. Сім'я в цьому процесі має величезне значення: дитині дуже потрібний контакт з близькими людьми, емоційна взаємодія, похвала і любов близьких.
Батькам потрібно пам'ятати, що затримка мовного та психічного розвитку дитини може прийняти патологічне відставання в інтелектуальній сфері, якщо вчасно не вжити заходів по їх корекції.
Про розвиток мови дитини
Розвиток мови дитини умовно розділяють на дві частини: розуміння мови дорослих та власна активна мова.
Чим більший запас слів, які вона розуміє, тим швидше почне їх вимовляти сама.
Усе починається з розуміння окремих слів.
Спочатку ваша дитина сприймає не зміст слів, а лише інтонації.
Дитина розуміє, коли до неї звертаються дорослі, з другої половини першого року життя.
У 9-10 місяців вона усвідомлює багато слів і виконує певні дії на прохання батьків: подає іграшку, кидає м'ячик, показує певні предмети чи знайомих людей. Чим більше слів розуміє дитина, тим швидше буде поповнюватися її активний словник.
Якщо у віці близько року дитя активно використовує до десятка слів, то до кінця другого року життя воно застосовує вже майже триста слів, а до трирічного віку їх кількість сягає півтори тисячі. У цей час дитина практично вже може говорити та розуміти мову майже на тому ж рівні, що й дорослі.
Часто до трьох років те, що каже малюк, здатні "розшифрувати" лише близькі люди. Це відбувається тому, що його мова має ситуативний характер. Нерідко діти можуть розуміти багато слів, але активно використовують лише 10-15 найнеобхідніших, усе інше дитя пояснює за допомогою міміки, жестів тощо. Це відбувається тому, що батьки створюють для дитини такі умови, в яких їй достатньо сказати "дай" і вказати на бажану річ, щоб її відразу отримати.
Отже, в маляти немає потреби говорити більше. Така ситуація є логічною, коли дитині 9-10 місяців, але у два роки це примушує замислитися. Хоча варто поспостерігати за малюком протягом дня.
Розвиток мови відбуватиметься інтенсивно, якщо створити для малюка необхідні умови, які йому сприятимуть. Найкращий прийом - зробити вигляд, що не розумієте, чого просить дитина.
Звичайно, ви добре знаєте, які бажання намагаються продемонструвати син чи донька, але не поспішайте проявляти своє розуміння. Перепитайте, чого саме хоче дитя, виконайте не те, про що воно говорить. Це примусить його активізувати власні мовні можливості, почуваючи себе кмітливішим, ніж мама.
Таке заохочення дозволить дитині швидше оволодіти ситуативною мовою, котра відіграє величезне значення у процесі спілкування батьків та дітей.
У дитини закладений природний інтерес до людської мови та бажання слухати інших. Для того, щоб розуміння мови розвивалося ефективно, необхідно створити певні умови, що сприятимуть цьому процесу. Перш за все, дитина повинна постійно чути мову дорослих, і ця мова має також бути адресована малюку. Він повинен розуміти, що це не просто шумовий фон чи звуки, які нічого не означають.
Коли ви звертаєтеся до дитини, то на початках супроводжуєте словами власні дії: "Зараз ми скинемо черевички. А тепер одягнемо сорочечку. Давай будемо пити водичку. Ти хочеш узяти цю іграшку? Зараз мама принесе її тобі".
Причому, важливо, щоб батьки розуміли, що маля багато інформації отримує не із самих слів, а й із міміки та жестів, які супроводжують ці слова, а також з інтонацій, якими це говориться.
Дитина надзвичайно швидко навчається у період від року до трьох. Швидко зростає кількість слів, які вона розуміє, тобто, так званий, пасивний словник. Маля багато розуміє, але поки що не говорить саме.
Найпершими словами, які починає розуміти малюк, є назви речей, що його оточують, імена дорослих, назви іграшок, зображень предметів, одягу та частин тіла й обличчя. До двох років дитина знає майже всі слова, які стосуються оточуючих речей, що говорить їй дорослий. Активно знайомлячись із навколишнім світом, у два роки ваш малюк має уявлення про призначення речей домашнього вжитку та особистої гігієни, правильно їх використовує.
Відкриваючи для себе нові предмети, діти, перш за все, намагаються визначити їх функції, тому запитання "Що це?", "Як це називається?" дуже часто звучать. І в батьків повинно вистачити терпіння для того, щоб не лише називати предмет, який зацікавив дитину, але й аби розповісти, для чого він потрібен. На третьому році життя в лексиконі малюка з'явиться нове запитання: "Для чого?", "Чому?", яке вказує уже на достатньо високий рівень розвитку не лише його мови, але й мислення. Адже він вимагає пояснень причинно-наслідкових зв'язків явищ. Наші "дорослі" пояснення не завжди зрозумілі для дитини, але приносять їй задоволення.
Незважаючи на всі успіхи малюка в розвитку мови, не варто думати, що він уже розуміє абсолютно все сказане вами. Дитяче мислення розвинене ще недостатньо для того, аби сприйняти те, що ви сказали, на зразок складних фраз, абстрактних висловлювань.
Досвіду малюка ще не вистачає для того, аби правильно сприйняти ваші слова про те, що щось може бути небезпечним, розмірковувати про складні моральні категорії на зразок добра і зла. Тому не варто вимагати від дитини розуміння того, до чого вона поки ще "не доросла", не варто гніватися на власне чадо, яке не має терпіння вислуховувати, а тим більше дотримуватися ваших довгих повчань чи абстрактних міркувань. Усьому свій час. Просто ваш малюк ще не здатний зрозуміти, про що йдеться.
В міру того, як дитина навчається розуміти звернену до неї мову, простішим стає спілкування з нею. Тепер вона радісно починає виконувати прохання дорослих, отримуючи особливу насолоду від того, що зрозуміла, чого від неї хочуть, і змогла усе правильно зробити. А це - перший крок до засвоєння правильних дій із предметами. Тепер речі, які оточують малюка від народження, окрім назви, отримують ще й специфічні функції, ті, які є звичними для дорослих, але абсолютно незнайомі для малюка.
Після того, як дитина уже має певний словниковий запас, в її мові почнуть з'являтися фрази із двох-трьох слів. Звичайно, важко очікувати, що вони будуть граматично правильними. Але тут надзвичайно важливо, аби малюк чув зразки правильної побудови фраз та вимови слів. Не зловживайте використанням "дитячої" мови.
Ви можете порадіти в душі за сина чи доньку, але самі намагайтеся говорити правильно, адже вживання дитячої манери розмови призупинить формування розуміння граматичної структури мови та правильної вимови слів. Це наче почати вивчати іноземну мову без належного розуміння граматики та уміння вимовляти слова. Пізніше доведеться перевчатися. То ж, не варто робити "ведмежу послугу" своїй дитині. Але не шарпайте маля щоразу, коли воно говорить неправильно. Цим ви можете "відбити" бажання розмовляти взагалі.
Якщо малюк помилився, ви можете, наче для себе, повторити його фразу, але з правильним уживанням слів та граматичних структур. Пам'ятайте, що на цьому етапі найважливіше завдання для вас - заохотити дитину до спілкування з вами за допомогою мови. А помилки, які зараз є, свого часу неодмінно виправляться.
Діти отримують величезну насолоду від нового вміння - спілкуватися з людьми за допомогою мови. Вони захоплено повторюють усі нові слова, які чують, із задоволенням задають запитання, часто багато разів поспіль одні й ті самі. Бажання малюка спілкуватися часто переважає його надбання у цій сфері. Інакше кажучи, він прагне сказати більше, ніж поки що може: йому не завжди вистачає слів, аби висловити власну думку, маля не встигає швидко сформулювати потрібне речення тощо.
Тому буває, коли дитина затинається, робить великі паузи. Це з часом минеться, і не варто звертати на такі моменти надмірну увагу, інакше дитя почне соромитися, і тоді вже точно проблеми можуть залишитися надовго.
У віці 2-3 років дитина поступово вчиться розуміти мову як вказівку, інструкцію, але з часом ви помітите, з якою увагою прислухатиметься ваш малюк до розповідей, незалежно від того, про що йтиметься. Ваш непосидько з однаковим інтересом вислуховуватиме не лише казочки, які ви йому читаєте або розповідаєте, не лише мультики по телевізору, але й ваші телефонні розмови з подругами або ж усі підряд телевізійні передачі.
Дитина як губка вбирає в себе нові слова, використовуючи їх часом "у тему", а буває і ні. Іноді дитя буде вас тішити "перлами", принесеними із вулиці або почутими під час розмов, що призначалися зовсім не для його вух. Зараз ваш малюк сприймає і запам'ятовує абсолютно усі слова, навіть якщо не розуміє їх змісту. Йому приносить особливе задоволення повторення нових для себе звуків, словосполучень, слів. Іноді вже на другому році життя малюк може супроводжувати власні ігри розмовами із самим собою, не призначеними нікому, окрім себе. З часом ці бесіди будуть вестися подумки.
Батьки можуть зробити все для того, аби уміння спілкуватися за допомогою слів у вашого малюка розвивалося й приносило задоволення і вам, і йому.
А для цього розмовляйте з малюком якомога більше. Ваша мова повинна бути граматично правильною, вимовляйте всі слова так, як потрібно, бо вживання "дитячої" мови зашкодить формуванню "нормальної" мови дитини.
Будьте уважні до того, що намагається сказати вам малюк. Вислуховуйте його та давайте відповіді на усі запитання. Це - запорука успішного подальшого розвитку не лише уміння розмовляти, але й мислити, а також прагнення пізнавати світ.
Якщо дитина помиляється, коли говорить, ставтеся до цього поблажливо. Помилки - це необхідний етап розвитку мови, а ваші критичні зауваження можуть вплинути так, що маля, боячись помилитися, повільніше розвиватиметься.
Розвивайте уміння малюка слухати та бути уважним. Грайте з ним в ігри, які сприяють розвитку уміння слухати та чути: учіть його слухати навколишні звуки та розрізняти їх: "Ось чуєш, їде машина, а це гудить пилосос, а що це? Так, правильно, це йде будильник." Нехай малюк вчиться самостійно розрізняти звуки, відгадувати, що як звучить, а що не звучить.
Часто діти вміють прекрасно отримувати усе бажане зовсім без допомоги слів. Їм буває достатньо вказати пальчиком на омріяний предмет і вимовити магічні слова: "Дай", як їх бажання відразу здійснюється. Але такий стан справ не може задовольнити потреб малюка в розвитку мови як засобу спілкування з іншими людьми. Розуміти його будете лише ви та найближчі люди. Тому привчайте дитину до того, щоб вона якомога повніше висловлювала свої бажання, говорила нові слова, речення, фрази.
Учіть дитину невеликим віршикам, казочкам, адже, запам'ятовуючи їх та повторюючи, він вивчає нові для себе слова, тренує пам'ять і увагу.
Вчіть малюка будувати зв'язні розповіді про те, що його оточує, описувати малюнки в книжечках. Це сформує таке вміння як контекстна мова, тобто здатність уявити собі події, що мають відбутися, зуміти знайти форму для розповіді про них та висловлення. Для цього, розглядаючи книжечку, задавайте маляті запитання: хто це (собачка), яка собачка (біла, пухнаста, кумедна), що вона робить (гризе кісточку) тощо. А тоді, підсумовуючи, складіть коротеньку розповідь за малюнком: це маленька пухнаста собачка, вона має кісточку і гризе її.
За деякий час ваша дитина здатна буде уже сама придумати аналогічну історію, описуючи малюнок, власні іграшки, події, що відбувалися з нею впродовж дня.
Постійно вводьте нові слова, які зображають предмети навколишнього світу, явища та події. Обов'язково пояснюйте значення нових слів, що зустрічаються у мові, в оповіданнях чи віршиках, які ви читаєте. А ще можете погратися у «відгадайку»: нехай малюк сам спробує зрозуміти, що означає нове слово.
Це буде доступним дитині на третьому році життя. Засвоюючи мову, дитина починає використовувати її не лише для спілкування з іншими людьми, але й для того, щоб планувати власну діяльність. У нього поступово формується так звана мова "для себе". Одного разу ви помітите, що дитина супроводжує власні ігри незрозумілим бурмотанням, словами, які не звернені ні до кого особисто. 3 часом вона не просто коментуватиме, що робить, але й плануватиме словесно свої майбутні дії.
Ви допоможете малюку, якщо навчите його розповідати про те, що він планує робити спочатку вам. Запитуйте щоразу: "Що ти хочеш робити? Куди покладеш цю іграшку? Хто буде кататися на машині спочатку: лялька чи ведмедик?" Такі розповіді допоможуть дитині швидше навчитися планувати власні дії, сприятимуть розвитку мислення та внутрішньої мови.
Якщо ви приділите розвитку мови дитини достатньо часу, сил та уваги, то з часом ваш малюк обов'язково порадує вас чудовою вимовою, умінням гарно розмовляти, правильно будувати речення, в нього виробиться природне чуття мови, любов до слова - писаного чи сказаного.
Що повинні знати батьки про мову дитини?
Наше мовлення складається із звуків. Правильно вимовляти звуки рідної мови дитина має навчитися до школи. важливим завданням мовленнєвого розвитку дітей є виховання звукової культури мовлення. Поняття звукової культури мовлення досить складне і широке, воно місить цілий ряд важливих компонентів : чітку артикуляцію звуків рідної мови, фонетичну і орфоепічну правильність мовлення, правильне мовленнєве дихання, силу голосу, темп і тембр мовлення, інтонаційні засоби виразності (наголос, логічні паузи, ритм), фонематичний слух.
У дошкільному віці простежується неправильна вимова дитиною звуків. Це цілком закономірне явище. Але більшість дітей не може самостійно опанувати правильну звуковимову, отже, потребує допомоги дорослих, настане час, і дитина сама навчиться говорити. Якщо ж малюк продовжує і за рік-два говорити з помилками, вони дивуються : «Чому ж досі не навчився говорити правильно?» Допомогу дітям із серйозними вадами мовлення надають спеціалісти - вчителі-логопеди.
Щоб своєчасно виправити звуковимову дітей, батьки мають знати ті вади. Які найчастіше зустрічаються у дошкільному віці. Розрізняють такі види неправильної вимови : пропуск звуків, заміна звуків, спотворення звуків.
Чиста і правильна звуковимова залежить від багатьох чинників. Значну роль відіграють індивідуальні особливості дитини, стан її психічного розвитку. Недоліки вимови звуків можуть бути зумовлені пошкодженням центрального або периферійного відділів мовленнєвого апарату внаслідок інфекційних хвороб або вроджених вад. У таких випадках потрібне втручання ще й спеціалістів-лікарів.
Послідовна і систематична робота з дитиною над формуванням звуковимови сприятиме своєчасному виправленню мовленнєвих вад, досягненню на кінець дошкільного віку чіткої вимови усіх звуків рідної мови.
Поради батькам
- Не повторюйте за дитиною неправильної вимови звуків.
Розмовляйте з дитиною, правильно вимовляючи слова. - Своєчасно виправляйте неправильну звуковимову дитини.
- Якщо мовлення вашої дитини нечітке і незрозуміле для оточенняЯк вчити дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивному класі: поради вчителю
Як вчити дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивному класі: поради вчителю
Більшість методик навчання дітей з особливими освітніми потребами — специфічні. Наприклад, учневі з вадами зору допоможуть орієнтуватися у класі контрастні фарби та додаткове освітлення. А ось у дитини з епілепсією таке оформлення може спричинити погіршення стану здоров’я. Для кожного виду порушення є спеціальні методи, що допомагають повноцінно навчатися. Наприклад, шрифт Брайля, жестова мова чи дактильна абетка. Детальніше про них можна дізнатися з семи видів програм, які є на сайті Міністерства освіти. Але є дещо спільне, що допоможе будь-якому інклюзивному класу почуватися комфортно.
- Командна робота — на всіх рівнях
До приходу дитини потрібно підготувати клас — і це не лише про обладнання приміщення. Йдеться про психологічний комфорт, атмосферу приязні. Починати роботу найкраще з родин. Для батьків варто проводити тренінги, перегляд фільмів про інклюзивне навчання або про такі самі особливості здоров’я, які є у нового учня.
Спільна має бути й робота всіх дітей у класі. Бо що таке, власне, інклюзія? Типова помилка — вважати, що це просто навчання дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах. Таке навчання зветься інтеграцією. А ось інклюзія — підхід, при якому кожен учень має стати важливим для команди, незалежно від його особливостей. Хтось читає виразно, а хтось б’є по м’ячу краще за всіх. Хто гарно читає, може всім прочитати. А той, хто гарно впорається з м’ячем, може навчити решту дітей. При такій установці учні починають підтримувати та вчитися одне в одного.
- Привчати учнів, що різноманіття — це норма
Діагнози зазвичай очевидні для дітей: особливості пересування при ДЦП, протези, слухові апарати, окуляри зі спеціальними лінзами.
Варто запропонувати учням таку гру: відчути, як почувається однокласник. Якщо в нього вади зору, всім зав’язати очі та походити так. Якщо він не використовує мову через синдром Дауна чи аутизм — спробувати мовчки донести до інших свою думку. Якщо йдеться про дитину, в якої проблеми з координацією рухів, школярі можуть написати міні-есе лівою рукою (правші).
Це значно знижує критичне ставлення до зовнішніх особливостей як до чогось дивакуватого. Усі діти мають навчатися разом, незалежно від відмінностей, що існують між ними.
- Спиратися на сильні сторони
Змінилася парадигма сучасного учня. Більше не є головною метою — засвоїти знання, важливіше користуватися ними та створювати щось нове. Ерудиція нині вже не так потрібна для роботи, значно важливіша креативність. Жодне захворювання не віднімає у людини творчих здібностей, кожен може згенерувати нову ідею. Тож є те, що варто створювати разом усім учням, а спиратися краще на сильні сторони кожного з них. Що вміє дитина з ООП? Що їй добре вдається?
Навіть на рівні мови акцент краще робити не на «відсутності чогось чи неспроможності», а на «тому, що є»: наприклад, замість «не може ходити» казати «користується візком».
- Робити комунікативні паспорти
Від імені дитини прописуємо всі її інтереси, здібності, хобі, що не подобається, як зручно комунікувати. Ця ідея пішла з польських шкіл.
Починається паспорт вітанням: «Я Боря, мені 7 років, всім привіт». Там можуть бути наступні розділи: загальна інформація про учня, «Як я спілкуюсь», «Самообслуговування», «Мобільність», «Мої інтереси», «Важливо» (як допомогти під час приступів, які обов’язкові режимні моменти — наприклад, необхідність приймати інсулін при діабеті I типу).
Варто прикрасити паспорт малюнками, піктограмами, фото.
Коли вчителі заповнюють такий паспорт, вони починають орієнтуватися на досягнення дитини, краще відчувати її індивідуальність. Добре до збору даних та оформлення долучити всіх фахівців, що працюють з дитиною, та батьків.
- Практикувати скаффолдинг
Скаффолдинг — створення умов для підвищення успішності кожного учня. Для цього дитина має вчитися у «зоні найближчого розвитку», тобто робити те, що їй цікаво, але поки що неможливо опанувати без підтримки. Ніщо так не покращує мотивацію, як можливість впоратися з завданням та досягнути успіху.
Скаффолдинг — це процес, який дає можливість дитині або новачку розв’язати проблему, виконати завдання або досягнути цілей, які знаходяться за межами їх індивідуальних зусиль або можливостей. Як допомогти? Сказати «Молодець, тобі все вдасться»? Але ж дитина розуміє, що її спроби поки що далекі від результату. Цього мало. Фахівці знають чимало видів підтримки.
Вербальна може бути не лише прямою (заохочення), а ще й непрямою, не адресною: «Увесь клас скоро впорається», «Це не так складно, як здається».
Підказки через міміку, жести, вказівки, рухи тіла — велика сила. Якщо вчитель побоюється чи ніяковіє під час занять з дитиною з ООП, вона дуже швидко «зчитує» це завдяки мові тіла. Тоді робота значно ускладнюється.
Фізична підтримка — скажімо, можна писати, малювати чи конструювати щось з учнем разом «рука в руці».
Моделювання — демонстрація виконання завдання.
Візуальний стимул — картинки, піктограми, символи, письмова мова.
Маніпуляція символами — розташування об’єктів у певному порядку.
А от чого не можна робити в жодному разі — виконувати завдання замість учня.
- Продумувати різнорівневі завдання
Заварити разом чай та випити зі смаколиками — усім дітям приємно. Після цього одним учням по силах вивчати розчинність речовин (на прикладі цукру в чаї) мовою хімії. А дитині з інтелектуальними порушеннями, для якої абстрактні поняття поки що не доступні, дізнатися більше про приготування чаю.
Коли всі аналізують певні поняття та створюють таблиці, дитині з ООП можна доручити замальовувати отриманий досвід. Експерти радять орієнтуватися не лише на такого учня, а на потреби всього класу. Різнорівневі завдання дають вибір учневі, також при потребі важливо дати варіанти подачі матеріалу (словесну, візуальну, піктограмами).
- Креативити і візуалізувати
Творчий підхід при розробці урока — найголовніший ресурс вчителя. Діти здатні вчитися, незалежно від рівня їх розвитку. Раніше відсутність мови чи нездатність до загальноприйнятого спілкування (як при аутизмі) були підставою, щоб дитину визнали ненавчуваною. А нині такий учень може лякати вчителя: як же подавати йому матеріал.
Втім, при синдромі Дауна діти при звичайному інтелекті у 6–7 років можуть не розмовляти, адже їм важко: в них специфічна анатомія органів мовлення та неправильно працюють артикуляційні м’язи. А при розладах аутистичного спектра діти шукають нових способів комунікації.
Для немовленнєвих дітей зображення — це вже не просто наочність, а спосіб побудувати діалог. При аутизмі, навіть якщо дитина говорить, важлива опора на зорове сприйняття, бо так інформація сприймається значно краще. Тож на приміщеннях школи навіть роблять вивіски з малюнками, які пояснюють призначення кімнат: клас, туалет, їдальня, бібліотека тощо.
Візуалізація може бути інакшою: нині в Україні почали видавати книжки, де поруч з чудовими ілюстраціями — рядки піктограм, які заміняють текст. Їх майже 10 тисяч, як у китайській мові.
Та образи допомагають дітям із багатьма різними діагнозами. Для дітей з вадами слуху давно відомо, як важливі наочно-зорові форми пізнання. При інтелектуальних порушеннях візуалізація допомагає генералізувати поняття при конкретно-наочному мисленні (наприклад, завдання співвідносити зображення та предмет).
А що ж решта школярів? Візуалізація — це те, що нині «показано» майже всім.
Отже, які б методи не використовував вчитель, важливо донести: людину не можна вимірювати лише через дефіцит чогось. Та навіть здібності та досягнення — це важливий вклад у життя класу, але й ними не можна виміряти цінність людини.
Бо інклюзія — це коли важливий кожен.
